Щоб підтримувати стійке економічне зростання, будь-якій країні потрібно вміти одночасно вирішувати дві нагальні проблеми: деградації довкілля та зміни клімату. Крім катастрофічних наслідків для навколишнього середовища, включаючи виснаження природних ресурсів, часті та сильні посухи та інші екстремальні погодні явища, нездатність впоратися з цими загрозами призведе до посилення нерівності у сфері охорони здоров'я та соціального забезпечення та призведе до бідності мільйони людей. Крім того, знизиться стійкість країн до майбутніх потрясінь.
Ситуація вже дійшла до небезпечної точки: на основі національних зобов'язань щодо викидів CO2,1 зроблених до 26-ї конференції ООН зі зміни клімату в Глазго (COP26), глобальна середня температура до кінця цього століття зросте на 2,7°C, що значно вище за показник 1,5˚C, встановлений Паризькою угодою щодо клімату. За даними страхової компанії Swiss Re, збереження поточної динаміки призведе до скорочення сукупної глобальної економічної вартості до 2050 року на 10%.2
За підсумками конференції у Глазго багато країн взяли на себе високі зобов'язання. Проте експерти Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) вважають, що і з урахуванням нових цілей очікуване скорочення викидів суттєво не досягне рівня, на який необхідно вийти до 2030 року, щоб зберегти можливість утримати приріст температури в межах 1,5°C.3